Лазарева субота. Надія і віра надихають людей цього дня 224 27 квітня 2024 20:20 Наближається найскорботніший період в церковному календарі.
Цього року 27 квітня відзначається Лазарева субота. Ця дата наближає нас до найскорботнішого періоду в церковному календарі – Страсного тижня, під час якого віряни згадуватимуть останні дні земного життя Ісуса Христа…
В суботу, напередодні свята Входу Господнього в Єрусалим, Свята Церква нагадує нам про чудо, яке здійснив Спаситель: воскресіння праведного Лазаря Чотириденного (так його називають через те, що на момент звершення чуда було вже чотири дні, як Лазар помер).
Лазар був братом Марфи і Марії, тої, «що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм».
Ця родина жила в селищі Вифанія, неподалік від Єрусалима. Під час свого земного життя Господь часто відвідував дім Лазаря, якого дуже любив і називав своїм другом.
Лазар нездужав, Ісус знав про це, але говорив, що «ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий».
Якось Ісус Христос сказав Своїм учням, що знову піде до Юдеї: «Лазар, друг наш, заснув; але я йду розбудити його». Прийшовши до Вифанії, побачивши горе сестер за померлим братом, Господь теж сповнився жалем і заплакав.
Коли відсунули камінь від печери, де було поховано Лазаря, Спаситель у молитві звернувся до Бога-Отця і потім голосно промовив: «Лазарю! Вийди геть».
Померлий чотири дні тому Лазар, оповитий поховальними пеленами, вийшов, воскреснувши, і «тоді багато хто з юдеїв, які прийшли до Марії й бачили, що сотворив Ісус, увірували в нього».
Через те, що все більше людей ставали послідовниками Христа, первосвященники і фарисеї змовились вбити його.
Чудо воскресіння Лазаря має важливий зміст, адже показує перемогу життя над смертю, запевняє у звершенні згодом Господнього Воскресіння і загального воскресіння мертвих.
Згідно з Переданням, після воскресіння Лазар прожив ще близько 30 років і був єпископом Кіттії (так раніше називалося місто Ларнака на Кіпрі).
У цьому ж місті він упокоївся.
Наприкінці IX ст. його мощі було перенесено до Константинополя.
Ілюстрації та матеріал: сторінки ігумена Саватія Собко, відкриті джерела